Login Form

Історія та сьогодення

історія і сьогодення

   

    Історія монастиря розпочинається з XVIII століття, а точніше з 1747 року,

коли був збудований храм на честь святого першомученика та архідиякона

Стефана. На жаль, до наших часів не збереглася історія побудови та розвитку

цього храму в селі Цапівка. Відомо, що побудував його пан, який також

мав маєток та угіддя в цьому селі, а на пагорбі, в мальовничому місті, з якого 

видно все село, вирішив збудувати дерев’яний храм без жодного цвяха. Так і

сталося 1747 року. Храм проіснував до 1886 року, потім церква згоріла, а за

три роки, в 1889, вона була знов збудована в тих самих розмірах.

   

    Розпочалося буремне 20 століття, часи безбожництва. Храм закрили, там

розмістилась заготконтора, занедбувалась територія, осквернялись могили

священників, які служили в цьому селі, а в 1980 році, храм остаточно

зруйнувала радянська комуністична влада. На жаль, мешканці села

не захистили святиню і дозволили військовій частині розібрати стіни на

дрова, а фундамент розтягнули місцеві безбожники.

Звичайно, що Бог поруганим не буває, і кара наздогнала кривдників Церкви.

Військова частина проіснувала ще 20 років, і «благополучно» розвалилась,

а ті, хто розтягував рештки церкви не мали добра – ні вони, а ні їхні нащадки.

Збереглося передання, що коли кидали дрова у вогонь, щоб приготувати їсти

солдатам, то часто каструлі піднімалися у повітря та перевертались на підлогу.

Майже 35 років було запустіння на цьому святому місці.

   

    Ще на початку 20 століття село Цапівка було приєднано до селища

Вапнярка, вузлової залізничної станції, і стало рахуватись районом цього

селища.

   

   3 листопада 2003 року розпочинається історія відродження рідної

Української церкви на Вапнярській землі. На той час в самій Вапнярці вже

кілька років була збудована одним меценатом та діяла церква Московського

Патріархату. Та велика кількість мешканців хотіла мати свою рідну, зрозумілу

й близьку до серця, церкву, в якій Богослужіння проходять на рідній мові, де

вчать любові до Бога, до рідного краю, повазі до ближнього. І все це та

багато іншого люди знайшли в новозаснованій парафії святителя Миколая

Чудотворця. З початку були дуже важкі часи – служили на квартирі, в хатинці,

лише з кількома іконами. Та настоятель (о. Серафим) та прихожани не

боялись труднощів і поступово, з Божого благословення, парафія зростала та

міцніла.

     

    З 2006 року постало питання про заснування в Вапнярці монастиря. Влада

віддала церкві занедбану та зруйновану будівлю колишньої Цапівської школи

та клубу з прилеглою територією. Все було засмічено, понад 10 машин

сміття було вивезено тільки в перший рік відбудови. З 2007 року життя

парафії та монастиря тісно переплетено і всі спільно розпочали справу

відродження Церкви.

   

    В цьому ж році, 15 вересня, вже був освячений Преосвященним Онуфрієм,

Єпископом Вінницьким і Брацлавським Храм на честь святого преподобного

Феодора, князя Острозького. З цього часу і розпочинається історія монастиря.

А з 2009 року рішенням Священного Синоду (журнал № 32)

благословляється відкриття Свято Феодорівського чоловічого монастиря.

Намісником призначається на даний час вже архімандрит Серафим

(Котляров).

   

    В 2007 році були підведені всі основні комунікації: електрика, вода, газ,

телефон. Був проведений капітальний ремонт всіх будівель, та поступово

добудовується все необхідне для нормальної життєдіяльності монастиря.

Постійно звершуються всі уставні Богослужіння. Люди приїздять до

монастиря не лише з різних районів Вінницької області, але й з інших

областей України та навіть з різних держав. Церква привітно розчинила свої

двері для всіх: і українців, і росіян, білорусів, циган та ін. І всіх єднає один

дах - Українська Помісна Православна Церква і наша спільна держава –

Україна!

   

    В 2011 році була збудована і освячена каплиця на честь святого

рівноапостольного князя Володимира, яка знаходиться в центрі Вапнярки

біля залізничного вокзалу. Вона також, як і монастир, кожного дня відкрита

для всіх, хто бажає помолитись та звернутись до Бога в різних потребах.

   Життя монастиря – це поєднання двох начал: молитви та праці. Саме це і

намагаємось по мірі сил застосовувати в монастирському житті. Не

дивлячись на те, що багато вже зроблено, ще попереду багато планів: треба

добудувати братський корпус, де вже повноправно розмістити бібліотеку, яка

тимчасово розміщена в храмі. В бібліотеці – не тільки вся церковна

періодична преса, яку постійно виписує монастир, але й багато книг, брошур,

понад 500 найменувань творінь святих отців, де викладається православне

віровчення, а також понад 1000 відеодисків про життя монастирів, святинь

християнського світу, художні фільми. Багато літератури та фільмів для

дітей.  Добудовується майстерня з льохом та келарнею.  При монастирі діє

їдальня для нужденних, кожен, хто звертається в монастир отримує

допомогу. При монастирі діє недільна школа та ведуться заняття по

церковному співу.  Постійно ведуться роботи по озелененню території та

займаємось квіткарством: присадибним та кімнатним. Доглядається

монастирський сад та невеликий город. Монастир на зимовий період робить

велику кількість закруток та сушені, щоб було і для потреб монастиря і щоб

когось пригостити.

   

    На місці колишньої церкви першомученика Стефана з 2014 року планується

розпочати роботи по відновленню скита. Вже оформлена земельна ділянка

площею майже 1 гектар.  Планується збудувати невелику дерев’яну церкву, а

також келійний корпус з трапезною, тваринницькі будови для худоби, а

також мати свій фруктовий сад, ягідник, город та пасіку (див. План монастиря).

Відстань від монастиря (вул. Л. Українки, 40) до скита трохи

більше 1 км, тому насельники монастиря можуть нести послух як в

монастирі, так і в скитові. Звичайно, що на все це просимо Божого

благословення та Божої допомоги. А без Бога Божу справу зробити

неможливо. Не маючи а ні спонсорів, а ні меценатів, які постійно піклувались

би про монастир, Він твердо стоїть на ногах та продовжує

свою ходу по наверненню людей до віри, до заповідей Божих, до витоків

духовності. І ми, насельники монастиря, віримо і знаємо, що без Бога

зробити те що зроблено за 10 років, без Його допомоги і благословення, не

можливо було б зробити! Запрошуємо всіх, хто хоче мати спасіння душі,

приєднуватися до числа монастирської братії та присвятити залишок свого

життя Богові!